Різдво Христове належить до великих христіянських, так званих дванадесятих свят, які церква визначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями цього дня народився Син Божий - Ісус Христос, якому люди поклоняються вже не одне тисячоліття. В Україні Різдво називають ще Колядою або Корочуном.
Історична наука вважає, що Різдво запозичено християнами з язических культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса, давногрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня - початок січня, в дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У ІV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня - хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква - 25 грудня за новим стилем.
У Х столітті християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва Христового стало невід"ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою в Україні та за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування та щедрування. Коляда - це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках славлять природу, закликають весну.
Першими оповісниками народження Христа у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде Новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з"являтися представники чоловічої статі.
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою.Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят - дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного - для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен помітили: у який день приходить Різдво, у такий же день слід починати збір врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай.
Переддень Різдва - Святвечер (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов"язково стояли 12 страв: грибні, ягодні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю - найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх страв, запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір і кликав: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не йди. Не морозь ні ягняток, ні поросяток, ні теляток". У такий спосіб задобрювали сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в криницю або річку, щоб не було посухи.
Посуд од пісних страв ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути скормною. Починалося різдвяне розговіння. Неодмінними пригощаннями на святковому столі була свіжина: ковбаси, окорок, тушковане або смажене м"ясо, холодець, інші традиційні українські страви.
Завершивши обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам. Ті з нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з"їжджалася уся родина й сідала за святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не згадував сумних історій, бо це трапезування мало "очистити всіх од скверня і об"єднати злагодою та любов"ю".
Надвечір село знову оживало - починалося масове колядування. У різних регіонах воно проводилося по різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на Лівобережжі - першого дня, а на Поділлі - водили ватаги лише другого дня свят. Готувалися до цього заздалегідь - виговляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана - хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг - білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнялися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та іхніх дітей, бажаючи всім щастя й здоров"я на многії літа. Відомі класичні колядки "Нова радість стала", "Ой, новина в нас, новина".
Особливо радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з вертепом - маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин. Одна частина була пов"язана з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. У нас, особливо в Східній Україні, мистецьтво вертепу поступово забувалося, бо, як і інші народні традиції зазнавало гоніння. Але зараз воно відроджується.
Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов"язано з Божою Матір"ю. Було за звичай у цей день відвідувати жінок, які приймають роди, а також справляти обіди та панахиди по померлих.
Завершується друге тисячоліття від Різдва Христового. Повалені за цей час великі і могутні імперії, зникли стародавні язичеськи вірування. Але вертеп (печера), де народився Христос, зберігся таким самим, як був у момент Божественного втілення. Знаменно те, що Віфлеємський храм Різдва над вертепом, споруджений у 330-му році, є нині єдиним в світі, де богослужіння здійснюється ось уже шістнадцять віків. Це найдавніша церква з усіх , що збереглися.
Різдво Христове - це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов"язує нас до внутрішнього відродження, до оновлення усього сущого: людини, сім"ї, нації, держави, всесвіту. Різдво Христове закликає нас шанувати всі творіння Божі, зберігати природу - ріки, поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх від винищення й забруднення.
У світлі Різдва Христового ми повинні прагнути очиститися від скверни, відродити наші душі й серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове - як нове очищення, воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об"єднуючи в єдину могутню християнську родину.
У цей надзвичайно складний час становлення нашої держави ми всі повинні пройнятися духом різдвяної любові й будувати нове життя у світлі Христових заповідей і моралі. І нехай оцей всемогутній, преображаючий дух світлого Народження Христового запанує в наших серцях нині, і повсякчас, і на віки вічні! Славимо Його!
Про свята!!!!! <
Сообщений 1 страница 6 из 6
Поделиться12010-12-30 20:50:30
Поделиться22010-12-30 21:03:42
НОВИЙ РІК
Це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда Мороза — запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця — прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трошки історії. На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці III століття в Лікії, біля кордону із сучасною Турцією, жив парубок на ім'я Ніко-лаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його й вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.
Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази, і серед них — традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус — не що інше як святий Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня). А в 1822 році в Америці було видано книгу «Прихід святого Миколи». Автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати саме цей рік — рік виходу книги у світ — роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз — Кербобо, якутський — Дід Дил, алтайський — Соок-Таадак, калмицький — Зул, фінський — Йоулупкі, італійський — Баббо Натале, німецький — Вайнахтсман, казахський — Колотун Ага, критський — святий Василь, датський — Юле-томте, румунський — Мош Даріле тощо.
Деякі діди морози мають помічників. Наш — Снігуроньку, австрійський — Крампуса, якутський — дівчину Харча-ану, бельгійський — Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків. Виглядати Дід Мороз може теж по-різному, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа — має червону вбрання й митру на голові. Російський Дід Мо-роз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів: один — зігнутий дідуган із величезним носом — Юл-томтен, другий — карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина,. Монгольський Дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса — табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч — для втомленого дідового скакуна.
Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти», і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.
Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч Нового року першим, оскільки цей день свят кується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить «у свій час», відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем проживання, історичною долею та ін. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі самій святковій листівці вже понад тисячу років.
Слов'яни за стародавніх часів ушановували бога вишень Керніса — навесні на вишневих гілках запалювали святкові свічки. Цю традицію в слов'ян запозичили німці — вони • мне, що сталося минулого року, та хороше, чим можна похвалитися перед іншими. Дивна традиція в іспанців: вони на Новий рік ставлять капкани, щоб ловити злі сили й таким чином зашкодити їм потрапити в наступний рік. Панамського Діда Мороза звати Папай Ноель. Болгари в новорічну ніч на три хвилини вимикають світло й віддаються гак званим «новорічним поцілункам». Німці під час ударів годинника вилізають якнайвище та з останнім ударом усі разом «стрибають у новий рік». До речі, за повір'ям, Дід Мороз має німецьке походження.
Венгри переконані, що на новорічному столі не повинно бути страв із птиці — щоб щастя не відлетіло. Австрійці в жодному разі не їдять за новорічним столом крабів та омарів — щоб не робити все наступного року задом наперед.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем, пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні па новорічних ялинках (можливо, до цього можна додати й бенгальські вогні).
За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов'язковим елементом у процесі «програмування» гарного врожаю. 1 вересня — цивільний Новий рік, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня цар вершив суд.
Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух»\ Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками,.ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.
Слово «дідух» має давнє коріння. Неважко здогадатися, що йдеться про дух діда, чи дідівський дух, — символічного репрезентатора родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя від пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій. Тому в давнину чотири рази на рік улаштовували сімейну „вечерю для дідів", на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні обрядові страви і— колово та кутю, що вважалися їжею богів.
Присутність «дідуха» привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, «дідух» був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками та нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи предків, освячені поважним « дідухом», оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов'язані з «дідухом», на жаль, майже втрачені.
Вважається, що Новий рік треба зустрічати в обновках, щоб весь рік були обнови. За повір'ям, який перший день нового року, таким буде й весь рік, тону бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім.
Напередодні свята діти пишуть листа Діду Морозу, розповідаючи про свою поведінку протягом минулого року й загадуючи бажання, які Дід Мороз постарається виконати.
Цікаво, що у фінів подарунки роздає не людина, а... різдвяний козел, який звіряє дитячі гарні й погані вчинки за чарівною книгою.
Вступаючи до нового року, кожному з нас варто озирнутися назад, оцінити, як ми поводилися минулого року, що доброго та приємного встигли зробити, які спогади беремо із собою до року наступного. І дійти висновків, що ще залишилося виконати наступного року. Ми завпеди сподіваємося отримати від долі подарунки в новому році.
Поделиться32010-12-30 21:05:23
А вы знали, что русскому Новому году уже триста лет!? Этот факт можно выявить из указа русского царя Петра I о том, что с 1700 года годы считать от Рождества Христова, а Новый год отмечать 1 января. В этом же указе говорилось: "По знатным и проезжим улицам у ворот и домов учинить некоторые украшения из древ и ветвей сосновых, еловых и можжевеловых ..." А это означает, что и русской новогодней ёлке тоже триста лет!
Каждый понимает, что нынешние зимние праздники сильно отличаются от Петровского времени, но, все же, у нас сохранились некоторые языческие обряды и традиции. Вот например известное рождественское полено. Считается, что ещё древние викинги принесли этот обряд в Англию. На Рождество они спиливали огромное дерево, и весь год оно вылёживалось - сохло. И только на следующее Рождество его приносили в дом, и оно горело в очаге долго-долго. Если же гасло, не прогорев до пепла, хозяева ожидали беды.
Конечно, все мы знаем самую новогоднюю песенку, ведь так? Правильно, естественно, это "В лесу родилась ёлочка". А вы знаете, кто её автор? Её звали Раиса Адамовна Кудашёва. Учительница, библиотекарь и поэт, она написала множество стихов-песенок, сочиняла и сказки. Но только написанная в 1903 году и положенная на музыку композитором-любителем Л. Бекманом (который решил сочинить песенку для своей дочки) "В лесу родилась ёлочка" стала неотъемлемой частью русского детства, праздника, ожидания чуда. "И много-много радости детишкам принесла..."
Великобритании украшением стола является рождественский пирог. По старинному рецепту он должен быть начинен следующими предметами, которые якобы предсказывают судьбу на ближайший год: кольцо - к свадьбе, монетка - к богатству, маленькая подковка - к удаче.
В Великобритании дом принято украшать ветками остролистника и омелы белой. По обычаю раз в году, в канун Рождества, у мужчин есть право поцеловать любую девушку, остановившуюся под украшением из этого растения. Случается это не часто, и чтобы не терять времени зря, один человек решил украсить ветками омелы зеркало, чтобы можно было целовать всех девушек, остановившихся полюбоваться на себя.
В противоположность лютеранам, которые не соблюдают пост, католики Литвы накануне Рождества едят только постную пищу. Их Рождественский стол состоит из кусоча (кутьи), салатов, блюд из рыбы и других постных кушаний, не содержащих мясной пищи. Только на следующий день, в само Рождество после семейного посещения костёла, разрешается отведать жареного гуся.
Блюда, приготовленные из птицы (гуся или индейки) являются традиционным кушаньем Рождественского стола в Германии и Англии. В Англии обязательно подается к столу праздничный пудинг, украшенный веточками ели. В западных странах главным украшением праздничного Рождественского стола всегда была небольшая нарядно украшенная елочка.
Когда Джеймс Белуши еще не был известным актером, он подрабатывал в своем городке Санта Клаусом. Однажды у него отобрали водительские права, но он решил развести оставшиеся подарки по адресатам, понадеявшись на удачу. Конечно, его остановили на первом же перекрестке, обыскали, надели наручники (езда без водительских прав за границей считается тяжким преступлением), стали зачитывать права. Дети, проходившие мимо, с ужасом взирали на происходящее и, заливаясь слезами, кричали: «Санта Клауса арестовывают!»
Писатель О'Генри стал известным именно благодаря Рождеству. Тогда он носил имя Вильям Сидней Портер, точнее имя он тогда не носил, а имел номер 34 627 и был заключенным одной из американских тюрем. На свободе у него осталась дочка, которой он очень хотел подарить что-нибудь на Рождество. Денег, естественно, у заключенного не было, и он решил испытать судьбу. Он написал рассказ и отправил его в один из журналов. И Чудо не заставило себя долго ждать - рассказ был опубликован в рождественском номере, а человек, написавший его и подписавшийся О. Генри (это первое имя, которое пришло ему в голову), получил гонорар, а впоследствии и известность. Ну а маленькая дочка, конечно, не осталась в то Рождество без подарка.
Невзирая на различия у всех христианских народов мира, Рождество представляет собой радостный и светлый праздник, что соответственно налагает отпечаток на Рождественский праздничный стол.
У разных народов мира Рождественский стол отличается своими особенностями. Так, например, в протестантской лютеранской Дании главным блюдом Рождественского стола является жареный гусь с яблоками, а также сладкая рисовая каша с добавлением изюма и корицы. По обычаю кастрюлю с кашей оставляют открытой на всю Рождественскую ночь для того, чтобы гномы могли полакомиться Рождественским кушаньем и не вредили хозяевам дома в течение всего будущего года.
Поделиться42010-12-30 21:06:35
Зовсім скоро чарівне та загадкове світо - Новий Рік. Ви гадаєте, що знаєте про це свято все? Тоді дізнайтеся більше!
У Давньому Єгипті Новий Рік зустрічали на початку літа, під час розливу ріки Ніл, а у Давній Греції - 22 червня, у найдовший день у році. Під час Великої Французької революції Франція відзначала це свято 22 вересня, у пам'ятний день заснування Республіки. А в Індії Новий Рік відмічають цілих вісім разів!
З датами розібралися, а як щодо звичаїв?
Наш улюблений звичай дарувати святкові листівки прийшов із Англії, а традиція дарувати подарунки - з Риму. Особливою новорічною гостинністю відзначаються ірландці, адже напередодні свята ввечері всі відкривають двері своїх будинків і кожен, хто бажає, може зайти у гості. Обирайте найкращі традиції та святкуйте з радістю!
Поделиться52010-12-31 16:58:07
Засівання (посипання) — давньо-слов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом, наприклад:
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Всяка пашниця.
Зверху колосиста,
Зісподу корениста.
Будьте з святом здорові,
З Новим роком!
Поделиться62011-01-02 14:12:39
День народження - день року, в якому народився та чи інша людина. У багатьох культурах прийнято влаштовувати на дні народження вечірки і дарувати подарунки винуватцю торжества. Крім того, в залежності від культури можуть святкуватиметься дні народження відомих історичних особистостей, наприклад, Різдво Христове і Мавліду. Один з найбільш поширених ритуалів на день народження - приготування торта з уткнутими в нього свічками за кількістю років, виконуються винуватцю торжества. Перед розрізання торта винуватець торжества задуває все запалені свічки на торті.
Історія виникнення свята
Точних відомостей щодо виникнення цього свята немає, але є дві основні версії. Перша версія полягає в тому, що послідовники чорної магії вважали душу людини найбільш вразливою у момент народження, і будь-які побажання або прокляття в цей день вважалися заклинаннями. Звідси і зародження традиції весь день зустрічатися з друзями і уникати ворогів. За іншою версією римські воїни принесли традиції святкування дня народження разом з деякими східними традиціями, зокрема святкування дня народження бога сонця Мирта. Найімовірніше виникненням традиції святкування дня народження є цілий ряд цих та подібних факторів. Відомо, наприклад, що в 400 р. н. е.. римські імператори святкували свої дні народження, більш ранніх згадок не знайдено. Точніше, в Біблії описується два випадки святкування дня народження: 1. Буття 40:20-22 (записано приблизно близько 1513 до н. Е..). 2. Марка 6:21-29 (I століття н. Е..). Обидві події представлені в поганому світлі.